Ленін love, Сталін love

Народна правда непереможна, вона постає, як білий привид в крові, який пройшов черех всі страждання і смерті 1932 – 1933 рр.

29 та 30 листопада у Національній опері відбувся прем`єрний показ вистави Андрія Жолдака "Ленін love, Сталін love". Показ вистави є частиною заходів стосовно 75 роковини Голодомору 32-33 рр., сценарій якої написан за однойменним романом Василя Барки "Жовтий князь". Для тих, хто не мав можливості прибути до київського театру 29 листопада, мав можливість дивитися виставу на Першому Національному у прямій трансляції.

"Ленін love, Сталін love" є першим в історії українського театру зверненням до найтрагічніших сторінок національної історії."Чому Ленін? Чому Сталін?" – спитаєте ви. Україна вже не приховує, як саме почувалася під час сталінського режиму. Сьогодні, у символічному форматі, Україна показує всьому світу, що було з нею та її народом завдяки "любові" Сталіна та Леніна. Любили оригинально – забираючи всю їжу та вбиваючи за будь- які спроби вижити.

Створення постановки підтримало багато людей:Міністерство культури й туризму, Український Інститут Національної Пам`яті, артисти Черкаського театру ім.Шевченка та інші.

У виставі було показано справжній ад Голодомору. Актори вдягнені в маски, одежа чорна або чорно-біла, ніяких яскравих кольорів, звуки фортепіано, віолончелі та багатьох інших інструментів, які примушують битися ваше серце ще швидше.

Сльоза, яка навертається на обличчі під час перегляду вистави є лише маленьким доказом того, що українці пам`ятають своє історичне минуле. Останні хвилини вистави, де показується, як хлопець шукає маму, як його забирають "режимовці", як він на очах глядача майже божеволіє – все це для багатьох нас занадто далеке. Але це "далеке" є на сьогодні тим, що сидить глибоко у нашому менталітеті, а саме "корінням комплекса жертви".

Сам А.Жолдак вважає, що всі політичні та культурні проблеми на сьогодні є відгуком від тих страшних часів, коли коммунізм почав жорстоко втручатися в життя українців.

Що сказати стосовно режисера спектаклю? Чи виконав він ту мету, яку поставив перед собою, коли сценарій "Ленінлаву та Сталінлаву" був у розробці? Якщо пошукати щось в інтернеті про Жолдака, то можна дізнатися багато чого цікаво. От, наприклад, я й подумати не могла, що саме Андрій Жолдак є праправнуком Івана Карпенка-Карого. Чого хотів досягти Жолдак, написавши сценарій на таку важливу та гостру тему для українського суспільства? Забагато питань – замало відповідей. Жолдак є відомим скандальним режисером, якщо згадати хоча б за що його звільнили з Харківського театру ім. Т.Г.Шевченка. В інтернеті тільки й сурмлять про те, що бачення трагедії Голодомору у Жолдака буде дуже відрізнятися від поглядів інших митців. Це, типу, "психоаналітична обробка застарілого комплексу жертви українського народу". І на мій погляд, непогана обробка. До цієї вистави мені доводилося бачити тему Голодомора лише з 1 сторони: яку описували в книжках та спогадах. Реалізувалося та аналізувалося в середині мене це як болісне минуле, з яким вже нічого не поробиш. Якщо казати про враження від спекталю Жолдака, то мені довелося нарешті побачити іншу сторону цієї проблеми. Так, саме психологічну. Під час перегляду вистави всередині з`являється багато почуттів, які змінюють одне одного, які переплітаються, плутаються та, згодом, розв`язуються. Розв`язання це є висновком, який ти, як глядач, робиш для себе в кінці перегляду. Той потік думок, який виник після перегляду "сталінлаву ленінлаву" виразився у мене не лише у відчутті жалю та болю, як це було раніше, але й ще у прагненні робити щось для своєї держави та бути її вірним сином (в моєму випадку дочкою). До чого я це все – якщо Жолдак хотів викликати нові почуття у глядачів – не такі, як раніше, то йому це вдалося. Психологічний аспект відіграє у виставі найголовнішу роль – зображення важливої теми через емоції та почуття. А саме емоції та почуття, як відомо, впливають на формування багатьох життєвих поглядів та відношень.